У краєзнавчому музеї пройшов “круглий” стіл: “Леся Українка: доля, культура, епоха” (Лебединська міськрада)

З нагоди 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки у Лебединському краєзнавчому музеї було проведено засідання «круглого» столу «Леся Українка: доля, культура, епоха».

Як відомо, доля Лесі Українки, справжнє ім’я якої Лариса Петрівна Косач, була важкою та тривожною. Причиною цього була хвороба, яка заволоділа нею ще у дитинстві. Маленька Лариса у віці дев’яти років і не могла здогадатись, що недуга, яка застала її зненацька, супроводжуватиме до кінця життя. Вона стане її тягарем, і, водночас, її даром, який спонукає письменницю творити, допоки б’ється серце.

Коли Ларисі виповнюється дванадцять, їй роблять перші операції, після яких її здоров’я покращується. На той момент першому віршу поетеси «Надія» вже три роки. Дівчинка не втрачає ентузіазму і наполегливо займається своєю освітою: вивчає іноземні мови (німецьку і французьку), проходить навчальну програму з приватними викладачами. У 1884 році починається її творчий злет: Лариса Косач змінює своє справжнє ім’я на псевдонім Леся Українка і починає активно писати вірші. Її публікує часопис «Зоря».

У всіх віршах, драмах та поемах Лесі Українки простежується жагуче бажання жити — це помічають не тільки експерти та літературознавці, а й звичайні читачі. Сильну духом жінку не покидає бажання творити і приносити у світ гармонію за допомогою поезії. Український письменник Михайло Павлик недарма сказав, що Леся Українка була геніальною жінкою. «…В кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя», — пише публіцист. І з ним неможливо не погодитися — поетеса вміла вправно поєднати свої душевні переживання з долями героїв, про яких писала.

Детальніше…