Спецпроєкт “Чорнобиль 35+”. Василь Шульга: “Не зважайте на свої 65” (ЖЛ)

Василь Шульга завжди працював звичайним робітником на заводі. Спочатку на колишньому заводі верстатних вузлів, потім на колишньому ліжковому. Трудовий шлях у нього – за заводським верстатом. Сам він із Рябушок, виріс, закінчив школу, пішов працювати, створив родину. Приїжджали тоді працювати на Лебединщину дівчата буряки полоти. І була серед них одна красуня Марія. Тож вона й залишилася у нас із Василем Шульгою, бо не зміг відпустити добру і роботящу дівчину, не зміг без неї жити далі. Тож у родині Шульгів зацвіла любов і взаємоповага.

Та була у Василя Григоровича сторінка в житті, яку вкрило попелом чорнобильського реактора. На заводі підчас зміни по місцевому радіорупору назвали прізвища чоловіків, які мали підійти в контору підприємства. Вони прийшли,  а там повідомили, що їх відправляють до Чорнобиля. 15 жовтня 1986 року 31-річного Василя Шульгу викликали до військкомату і направили на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. «Ніхто не запитав, чи маю я родину, чи маю дітей. Треба їхати в Чорнобиль, там розкажуть, що робити», – оце і всі пояснення, які отримали колишні «призовники». Потрапили в ліс, жили в наметах, вимірювали рівень радіації навкруги станції. Згодом перевели в село Ораноє, у 30-кілометровій зоні. Має Василь Григорович 6 виїздів на саму станцію. Отримав свої «заслужені» 22 рентгени. Так, бачив, що працювали військові у спеціальних формах, бачив, що проводилися незрозумілі роботи, скрізь усе поливали, мили. А вони, звичайні працівники, були одягнені всього лише у військову форму, бо призивалися від військкомату. І вже 17 січня 1987-го Василь Шульга повернувся додому. «Звичайно, було страшно, – згадує чоловік. – Боялися чогось. Тільки от не розуміли, чого боятися. Бо ніхто ж того атома не бачив, навіть не підозрював, що має трапитися щось страшне. Та й не розуміли, що це таке. Ніхто й словом не обмовився, що маємо робити, як поводитися. Ніяких інструктажів, ніяких роз’яснень. Інші хлопці говорили, що оце б скоріше набрати «свої рентгени та додому повернутися». А хто ж тоді знав, яким боком вилізуть ті рентгени сьогодні?»

Детальніше…