Спецпроєкт “Чорнобиль 35+”. Олександр Проценко: “Чесно заслужене звання”

І знову наша розповідь про людину, яка свого часу приборкувала атомне полум’я четвертого реактора на Чорнобильській АЕС. У рамках співпраці із ГО «Лебединська міська організація Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» ми продовжуємо свій цикл матеріалів, аби наші лебединці знали, що поряд живуть ті, хто дивився в очі ядерному монстру і у жорстокій боротьбі переміг його. Чого коштувала ця перемога…

Ми зустрілися із міцним чоловіком, який доволі скромно зайшов до редакції. Приїхавши із Малого Висторопа, де він сьогодні проживає, Олександр Іванович уже знав, про що буде мова. Тож потроху про все і поговорили. Виявилося, що Лебединщина стала рідною для Олександра Проценка уже ось майже сорок років. А сам він із невеличкого села Нова Рябина Великописарівського району. Батько Іван Іванович працював директором відгодівельного комплексу колгоспу «Червона Україна», мама Антоніна Олексіївна була завідувачкою табору праці і відпочинку для школярів. Якщо хтось пам’ятає, була колись так звана п’ята трудова чверть для учнів, які працювали у таких таборах на різних роботах, допомагаючи колгоспам: збирали овочі, фрукти, ягоди, сапали соняхи, моркву, буряки. Словом, привчалися до роботи. Закінчивши місцеву восьмирічку, а потім Правдинську середню школу, Олександр місяців зо два працював у колгоспній будівельній бригаді, до осіннього призову на строкову службу. На армію він не скаржився, адже довелося служити у прикордонній сухопутній бригаді у Ялті. Два роки швидко злетіли, і кримський берег Чорного моря залишився позаду. На Новий Рік приїхав додому, зробивши подарунок рідним. Через деякий час одружився на маловисторопській дівчині Вірі. Вона на той час навчалася у Сумах, в інституті. От цікаво, як же вони познайомилися? «Та просто! – усміхається Олександр Іванович. – Моя мама із Малого Висторопа, тож я частенько бував у бабусі й дідуся. Там і познайомилися, і одружитися вирішили. Так і потрапив до вас на Лебединщину». Отака доля писарівського парубка. Закінчивши курси водіїв, працював у місцевому радгоспі. Згодом навчався у технікумі на агронома-організатора. Працював у Гарбузівській виробничій дільниці. Потім вирішив знову повернутися до Висторопа й працювати звичайним водієм у радгоспі.

Детальніше…